Скрябін |
Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.
Вы здесь » Скрябін » Ваша творчість » Вірші...
Дождись меня, прошу, дождись
Не уходи под утро рано
В окно моё стучат дожди
Ну а на сердце свежи раны
Останься в жизни хоть на миг
И растекись ты кровью в венах
Тебе я посвящаю стих
А жизнь как в клетке в этих стенах
Расставь все точки ты над «і»
Я не усну сегодня долго
В окно моё стучат дожди
Разбито на осколки
Так сложно быть с тобою вместе,
Но без тебя я тоже не смогу.
Привет своей передавай невесте.
Сегодня ночью без тебя усну.
Прости меня, что только твоё имя
Шепчу я ночью....Знаешь.... Ну и что ж...
Я лишь одну звезду себе оставлю в мире...
Тебя... и мы же знаем, что всерьёз...
сорри за такое количество... мне это было надо...щас такой момент...пишу по 10 стихов в день... только зачем?
Nothing else matter
Я сиджу за порожнім столом
В холодильнику пусто теж
За продуктами йти в облом
Та ще й щось готувати
Пробігає мурашка зла
Безнадійно тут щось шукати
Прикладусь кулаком по ній
Щоби їй не страждати
Вирішив ще кинути гумористичний віршик (хоча й злегка сумний, можливо), який написаний під відому мелодія "Nothing else matter". Посміхніться!
«Чистые страницы…»
В моё разбитое окно
В мои разорванные шторы
Там где сто тысяч над землёй
Откуда видно спящий город
Откуда ближе до небес
Туда где лучше греет солнце
Через дремучий тёмный лес
В мою квартиру мы вернёмся
И кружка чая на столе
И книги мятые страницы
И надпись мелом а стене
«…Пускай мне всё это приснится…»
В дыму потухших сигарет
В плену у сизого тумана
Где наши мысли и мечты
Вдали от злобы и обмана
Туда где мы – лишь я и ты
Где время остановит ход
Здесь места нет для пустоты
И снега нету целый год
В тени уставших в небе звёзд
Где голоса наши не слышны
Здесь в каждом вдохе пыль веков
И наши чистые страницы
«Прости…»
Прости за то, что не один
За то, что разум не со мною
Он средь заснеженных вершин
Блуждает в поисках покоя
Прости за очень грустный взгляд
Ведь на часах уж стрелки стали
И собираясь на парад
Я не нашёл свои медали
Прости, ведь я так виноват
Что волны на море поднялись
Вот эшафот, злодей, вот кат
И люди к площади сбежались
Прости… Помилуй… Пощади…
Иль гнев обрушь… Глаза закрыты
А лучше не давай уйти
Пускай все зеркала разбиты
Последний вдох… Запас иссяк
Я подо льдом без кислорода
Зубами… Пальцами… Никак…
Ну всё… Я ухожу под воду….
«По лестнице вверх…»
По лестнице вверх три шага назад
Где я не забыл любимый мой город
Дождём по стеклу, запотел циферблат
И пушечный выстрел не был так дорог
Обмотанный тканью, умытый водой
В ночей темноте различая улыбки
Где труб караульных вечерний отбой
Чтоб совершать роковые ошибки
В полярных пустынях засохших кустов
Мы роем к воде. Умирая от страха
В пустых лабиринтах от новых врагов
Мы мудрости ждём и великого знака
С разбега над бездной без ветра и сил
Туда, где спасает нас только лишь случай
И ты понимаешь как долго ты жил
Что путь без мечты оказался так скучен
Не втримаюсь, і собі щось допишу
*Вниз*
Городяни ватагою сунуть
по проспекту своєї столиці.
Сліди учорашніх розваг
на сірих невиспаних лицях.
Ліхтарі і дешеве пиво.
Сміх і крики дратують однаково.
Жандарм розглядає злостиво
розмальовану шльондру під аркою.
Вниз посипались зорі,
Там гарцюють дві сили.
Чорна сила і біла
і одна з них вже зовсім безсила
Вниз посипались зорі,
Ти загадуй бажання.
знов попросиш кохання?
може грошей чи щастя...
все-одно, тільки б стало краще
На майдані сьогодні свято.
На майдані стоїть гільйотина.
Роззяви в рамах віконних
на коліна ставлять людину
Над майданом літає прапор.
Тричі прокляті три смуги.
На мить замовкає натовп.
На мить огортає смуток...
Вниз посипались зорі,
Там гарцюють дві сили.
Чорна сила і біла
і одна з них вже зовсім безсила
Вниз посипались зорі,
Ти загадуй бажання.
знов попросиш кохання?
може грошей чи щастя...
все-одно, тільки б стало краще
Стоп! Поворачивай машину назад.
Стоп! Поворачивай машину назад.
В этих тёмных глубинах все дороги размыты,
А по обеим сторонам бетонные плиты.
Здесь стоит указатель, но ему нельзя доверять
Стоп! Всё покрывается льдом.
Стоп! Всё покрывается льдом.
Мы станем росой, что омоет им ноги,
Мы тела обожжем, нам награда – ожоги.
Наши души рыдают и ночью, и днем.
Стоп! Я кричу вам стоп!
Стоп! Я кричу вам стоп!
Кто-то встал за штурвал, и выбрал нам путь,
И ему всё равно, что плыть, что тонуть,
Он на той стороне себе давно уже вырыл окоп.
Стоп! Вы как хотите, а я выхожу.
Стоп! Вы как хотите, а я выхожу.
Вы сами взялись нести этот крест,
Но он не святой – его делал бес,
И он ждет впереди, ведь дело идёт к платежу.
*Дерева плакали*
Стіна, стіна, іще одна,
Асфальт, бетон і темне шкло.
Важке повітря у вікно
Ним хорим вітром занесло.
Нечиста вода, нечистий пісок -
Міста, пустелі, люди.
Куди не ступиш лише крок -
Вони вже поруч всюди.
Тихий шелест листя,
В озерці жаби квакали,
Ліс у багряному намисті,
А дерева плакали.
Sehrg
Класний вірш!!!
Тільки, по-моєму, ти його вже розміщував раніше! 
Отредактировано Оператор (2007-06-26 18:57:06)
Єдине
*Static X*
Я виграю, Ти програєш,
Я падаю.
А твоя агонія
Все глибша і глибша.
І знову твоя забута пам'ять,
Рай, твоє Пекло.
Я вбиваю твою фантазію,
Знову і знову
Ти слідуєш в свою глибоку реальність
Ти хочеш взяти мене, вони хочуть перемогти мене,
І це Єдине, дай мені Єдину річ,
Годі старатись, мені годі брехати
Єдине, що я розумію – те, що відчуваю.
Розуміння, Фантазія, Єресь вбивають мене,
Все глибше і глибше,
І знову, твоє безпам’ятство.
Гіппократ, Лунатик, Фанатик, Єретик,
Знову і знову
Ти слідуєш в свою глибоку реальність.
Ти хочеш взяти мене, вони хочуть перемогти мене,
І це Єдине, дай мені Єдину річ,
Годі старатись, мені годі брехати
Єдине, що я розумію – те, що відчуваю.
Оператору:
Точно! Хоча я його дещо змінив.
Чотиривірш
Іноді я впевнений, що помру у дощ...
Бачив "Оболонь" продають біля храму..?
А все-таки музика вища за слова...
Тоді я говорю німими вустами..?
21.06.2007 р.
Сапфір(фрагмент)(Tilo Wolff, переклад)
Я знаю, не прийду до спокою
Неосяжність свою проклинаю
Бездіяльний непідробний пошук,
В якому ціль десь далеко сяє
І опирається, мені здається
Втрачений стою я в дзеркалі -
Знайоме бачу обгоріле серце
Бездіяльна, нездійснена пустка...
Неначе вовк -- я знов щось шукаю,
Себе - та більше, ніж це смисл має.
Прощання
Ти прийдеш
Назавжди
Приголубиш
А коли
Вже настане
Кращий час
Покохаєш
Не для нас
Не сказавши
Пропадеш
І для мене
Ти помреш
Я не знала
Цей сюжет
Був для мене
Це секрет
Пр:
Оо,іди,вже час прощатись нам
Оо,коли залишишся на сам
Прийде до тебе смуток звідусіль
Посиплеться на рану наче сіль
В мене будуть
Інші дні
Щасливіші
За твої
В мене буде
Все чудово
Ну а в тебе
Незнайомо
І згадаєш
Ти про нас
Та вже буде
Інший час
Не побачу
Я тебе
Ні учора
Ні тепер,ні тепер
Пр:
Оо,іди,вже час прощатись нам
Оо,коли залишишся на сам
Прийде до тебе смуток звідусіль
Посиплеться на рану наче сіль
Я зустріла
Іншого
Наче казка
Милого
І кохає
Він мене
Вже забула
Я тебе
Просто знала
Що любов
Не буває
Знов і знов
І тому
Я кохаю
Не тебе
А його,а його…
Не забудеш
У цей безумовно щасливий день
Я не бачу блиск твоїх очей
Де ти,мій милий?
Повернися.
Без тебе завжди сумую я
Ти знаєш?Не з кращих відчуття
Рідний мій…
Воу-оу-оу(ти не забудеш мене)
Воу-оу-оу(я не відчую тебе)
Пр:
Мій коханий,постривай
І на мене поглядай
Я же все-таки найкраща
Колись мені ти це казав
І сьогодні і завжди
Ти до мене підійди
Обійми мене сильніше
І щось на вушко прокажи
Піднесемося ми вище неба
І нікого більше нам не треба
Піднесемося ми вище наба
Стій,стій і нікуди не йди
Все згадуб,згадую наші дні
Немов палаю я в вогні
Повір же ти цьому
Я благаю
Куди ти подівся,де ти є?
Знайти тебе,милий,хочу швидше
Рідний мій…
Воу-оу-оу(ти не забудеш мене)
Воу-оу-оу(я не відчую тебе)
Пр:
Мій коханий,постривай
І на мене поглядай
Я же все-таки найкраща
Колись мені ти це казав
І сьогодні і завжди
Ти до мене підійди
Обійми мене сильніше
І щось на вушко прокажи
Піднесемося ми вище неба
І нікого більше нам не треба
Піднесемося ми вище наба
Стій,стій і нікуди не йди
Воу-оу-оу(ти не забудеш мене)
Воу-оу-оу(я не відчую тебе)
Пр:
Мій коханий,постривай
І на мене поглядай
Я же все-таки найкраща
Колись мені ти це казав
І сьогодні і завжди
Ти до мене підійди
Обійми мене сильніше
І щось на вушко прокажи
Пр:
Мій коханий,постривай
І на мене поглядай
Я же все-таки найкраща
Колись мені ти це казав
І сьогодні і завжди
Ти до мене підійди
Обійми мене сильніше
І щось на вушко прокажи
Піднесемося ми вище неба
І нікого більше нам не треба
Піднесемося ми вище наба
Стій,стій і нікуди не йди
Піднесемося ми вище неба
І нікого більше нам не треба
Піднесемося ми вище наба
Стій,стій і нікуди не йди
Приффетки, ребят))
Я воть решила поделится своими стишками...надеюсь понравятся)) 
в її очах зникала ніч...
І полум'ям манили губи...
Можливо він її загубить..
Але ніколи не забуде..
Вона співала мов весна..
Й босоніж бігала в фонтані..
У мріях бачила той день..
коли її уже не стане..
він був серйозний і сумний
І мріяв завжди з нею бути..
Себе від сумнівів й тривог
хотів він назавжди розкути..
Ловила в снах вона бажання...
І все йому розповідала..
лише йому все довіряла...
Тому що лиш його кохала...
* * *
Только звук в тишине..
только тень на стене..
И холодные пальци коснулись к руке..
В сердце бьется любовь...
А в глазах пустота...
жаль что вновь невозможно увидеть тебя..
Поцелуй на щеке..все еще не остыл..
И в душе моей боль..
Ты меня не простил...
не течет в венах кровь...
на устах нету слов..
Как жестока бывает земная любовь...
* * *
Не дари мне свое сердце..
Я могу его нечаяно разбить..
Я могу умереть внезапно..
никто не знает сколько мне жить..
Не дари мне своей улыбки
Я могу ее не отдать..
Смотря вниз с моста..
Я могу захотеть научится летать..
Не дари мне свою душу..
Может демон живет во мне...
Ты люби открыто и чисто..
но не дари себя мне
Третій рік я чекаю зливу
Змила бруд щоб на всій землі
Та й без того ти так щаслива
Цим подобаєшся мені
В'януть квіти, вмирають трави
Під ногами все більш асфальт
Ми з тобою зовсім не пара
Та й не будем мабуть на жаль
Я не можу більш сумувати
Ще десь квіти є польові
Їх востаннє дозволь зібрати
Щоб прикрасили дім тобі.
І хто я є у цьому світі
Як не осіння даль небес?
Всі мене хочуть їсти-пити,
Пірнаючи в імлу чудес.
Для вас мій голос-наче ліра,
Про все розкаже наперед
І ви, мов ті нічні вампіри,
Душі моєї п’єте мед.
І кожне ваше слово, погляд
Все наближає смерть мою.
Допоки люди будуть поряд-
Любові чашу не зіп’ю...
Вірш мелодійний (і аватар - класний).
Вірш мелодійний (і аватар - класний).
дякую) якщо то мені. а то,може, я вже і зраділа, а то не мені;)
дякую) якщо то мені. а то,може, я вже і зраділа, а то не мені;)
Та тобі,вірш классний!
Та тобі,вірш классний!
дякую) приємно.
Півгодини до зустрічі
Не з тобою.
Що робити з головою?
Обіймаюся з журбою.
Люди ходять тисячами
Повз мене.
Може, біль іще мине?
Слово “кохання”, частка “не”.
Напруга. Мегавати...
Почну співати,
Вірші писати,
Журбу зливати,
Не кохати,
Забувати =
Помирати...
... і далі йти.
А ти?
Літати?
Справді то було тобі. Цей вірш теж добре написаний.
мене шось по весні теж на романтику пробило 
Тихо на улице, месяц любуется
Травами в снеге весеннем –
Цвет осыпается, ласково кружится,
Теплым сквозит настроеньем…
Май удаляется, лето встречается
С нежностью, с верностью, пеньем…
Тихо на улице, месяц волнуется…
Пары целуются
В снеге весеннем.
********
- Доктор, я наверное больна:
У меня волнение - чума
А который день мне не до сна...
- Ну конечно же, ведь на дворе весна!
Отредактировано sona (2008-04-11 17:35:26)
Пісенька про друзів Ти знову відкриваеш двері в нікуди І хтось тобі шепоче що нема куда піти Тихочеш виглядати як усі згадай про дгузів які готові помогти друзів не шукають у вісні Настоящих друзів пізнапють в біді Настоящий друг не кине у біді Шз друзями ти можеш жартувати але не втрачай звязок який відкриє двері в нікуди Кузьмі від Сергея
Душа (за Антуаном де Сент-Екзюперi)
Я нiби був звичайним подорожнiм,
Що геть раптово на шляху порожнiм
У ранах тяжких дiвчину побачив,
Хоч непритомну, та живу одначе.
Й бiду чужу немов свою прийнявши,
Я пiдiйшов i, бережно пiднявши,
Понiс, немов троянду найцiннiшу
Вона схилилася - заснула лише.
i спить у смертi на плечi крилатiм,
Та в зцiлення її я вiрю свято,
i йду вперед без вiдпочинку й втоми -
Своїм життям я радий її сповнить.
Паростi вирвав я гнiву й гординi,
З серцем легким всяку заздрiсть покинув,
Радощiв, смуткiв суєтних немає -
Є тiльки ти, в котру я проростаю:
В сяйвi очей я, у свiтлi довкола
Злата волосся. Зцiлишся ти скоро,
Й слово молитви покажу я тобi
З сильним корiнням завжди квiтла щоби.
Присвячується моїй Дівчині, Луцьку та Кузьмі =)
Це пісня!
Сама самотня в великому місті
Читаєш на ніч Агату Крісті.
В любов не віриш,
Хоч шукаєш любові.
Проте все не там,
Або все не тої.
Вільна самотня блукаєш Луцьком,
Гуляєш проспектами в пошуках долі
Проспектом Відродження, Молоді, Волі…
Людей зустрічаєш,
Таких, як і ти.
Так хочеш забутись,
Так хочеш втекти.
Земне все забути,
Гайнути на небо.
Аби у житті все було
Файно. Як треба.
Так хочеш себе подарувати.
У добрі руки серце віддати.
Ти хочеш віддати
Себе тільки тому,
Хто б вмів цінувати
Твою свободу,
Твої почуття,
Розум та вроду.
Сама самотня в великому місті
Гортаєш сторінки Агати Крісті.
Читаєш «Побєду» Андрія Кузьменка.
Смішнючіша книжка, хоча й маленька.
Така же як ти – маленька й весела.
Ти чорні смуги з життя викидаєш.
Щоб була лиш біла, або ще рожева.
В любов ти не віриш,
Хоч любові шукаєш.
Проте все не там,
Або все не тої.
Проходять повз тебе,
Крізь тебе люди.
Але все не ті.
Вони всі не твої.
Та знаєш – ще трішки
Й знайдеш що бажаєш -
Єдину людину, яку шукаєш.
А поки гортаєш Агату Крісті.
Сама самотня в великому місті.
Вы здесь » Скрябін » Ваша творчість » Вірші...