Скрябін

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Скрябін » Ваша творчість » Вірші...


Вірші...

Сообщений 1 страница 30 из 57

1

Люди творчі не тіка ті шо на сцені...
Тож... Не стидаємось нікого і викладаємо свої творіння...

2

«ВітерХмариСонце»

Сонце встає – воно не гріє
Сонце встає – воно не мріє
Хмари ідуть його затуляють
Хмари ідуть й нічого не знають

А вітер сонце і хмари обійняв
А вітер їх до купи позбирав
А вітер їх навіки обвінчав
А вітер їм шлях вірний показав

Сонце й хмари разом всюди
Сонце й хмари – то є люди
Коли хтось крок зробить не може
Добрий вітер завжди допоможе

А вітер сонце і хмари обійняв
А вітер їх до купи позбирав
А вітер їх навіки обвінчав
А вітер їм шлях вірний показав

3

«Чому же я тоді…»

Стук колес, і спогади мої
А за вікном лиш ніч і ліхтарі
І в плеєрі затертий старий диск
Я не забуду твоїх очей то блиск
Я не забуду піднятися вночі
І дивлячись на зірки тихо прошептати
Всі ті слова, що не сказав тобі
Я міг тоді одне – стояти і мовчати…

Чому же я тоді не зміг тобі сказати ті слова?
Чому же я тоді не встиг подати руку і сльоза
Моя летіла за тобой, від мене віддалялась ти
Всі мрії вмерли із тобой, а я лишився в пустоті

Тебе я втратив – сонця світ
Зник для мене і тане лід
Чому же я тоді не зміг…?
Чому же я тоді…

Чому же я тоді не зміг тобі сказати ті слова?
Чому же я тоді не встиг подати руку і сльоза
Моя летіла за тобой, від мене віддалялась ти
Всі мрії вмерли із тобой, а я лишився в пустоті

4

«…одна із…»

Ти просто йдеш
Ти просто мрієш
Ти просто хочеш бути тут
Як всі живеш
Як всі радієш
Як всіх тебе вже не спасуть

Просто ти одна із них
Одна із нас, одна із всіх
І ти живеш у своїх снах
Своїх думках, своїх словах

Ми завжди чуєм
Завжди бачем
Ми тихо шепчем серед ночі
Тебе бажаєм
З тобой плачем
І зазираєм в твої очі

Просто ти одна із них
Одна із нас, одна із всіх
І ти живеш у своїх снах
Своїх думках, своїх словах
І кожен тебе хоче плаче
Лиш тіки хтось тебе побачить
Він сбожеволить – не спасти
Хоч ти така як і усі

5

Пісня присвячується Вадиму Колісниченко!
„Вадік! Не поспішай!”

Наш Вадік поспішає
Не до лісу, е до гаю,
На до бару, не до клубу,
Не до нової подруги...
Наш Вадік поспішає ,
Бо кайфові він лабає!
Скоріше би заграти,
Бо хочеться поспати...

Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!

Наш Вадік поспішає,
Таксі він замовляє,
В багажник барабан
І до дому на диван...
До дому – до дружини,
До пральної машини,
До кави з кавоваркою
Яку він п”є з цигаркою...

Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!

Наш Вадік вже у дома
Вбиває його втома,
Нічого е цікавить –
Яка тут нафіг кава!
Він ліжко розправляє,
І в нього він лягає.
Скоріше треба спати,
Бо завтра знову грати...

Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай!
Вадік! Не поспішай....
І Костік: „ Вадік! Не поспішай!”
І Льоша: „ Вадік! Не поспішай!”
І Кузміч: „ Вадік! Не поспішай!”
Вадік! Вадік! Вадік!

6

Весна на землю опустилась
Весна виштовхує мене
Всі мої сни заполонила
Мені від неї зле!

Весна псує мою натуру
Весна псує моє життя
Вона псує мою фігуру
Вона для мене лише сміття.

Я поділюсь с тобой весною
Її вітдав, всім, хто візме
Із ким завгідно, тільки не зі мною
Нехай вона живе.

7

«Той, хто поруч»

Ти поруч зі мною, як сонце світиш, як сонце світиш
Ти поруч зі мною, як вітер дишеш, як вітер дишеш
Я поруч з тобою, я поруч з тобою тепло поглинаю
Я поруч з тобою, я поруч з тобою, й про то ти не знаєш

Я слухаю завжди все те, що ти скажеш, все те, що ти скажеш
Я дивлюся завжди на те, що покажеш, на те , що покажеш
Ти все помічаєш, ти все помічаєш, та тільки не бачиш
Я той хто є поруч, як той хто є поруч гірко плаче

А зранку прокинувшись все зрозумієш, все зрозумієш
Що він є той самий, що ти ним хворієш, що ти ним хворієш
Ти трубку береш, ти трубку береш, його набираєш
Почувши його кажеш про те, як сильно кохаєш

Ти трубку береш, ти трубку береш, й мене набираєш
Почувши мій голос кажеш про те, як сильно кохаєш

8

«Ти така… Я такий…»

Ти така ніжная
Ти так вродливая
Ти така розумная
Ти така…
Ти така…
Я такий незграблевий
Я такий приземлений
Я такий покоцаний
Я такий…
Я такий…

Ти з і мною поруч не стоїш
Ти від мене тільки вдаль біжиш
Чомусь сталось так, що я не з тобой
Обірвалось все…

Просто піду далі я
Просто вийду в місто я
Просто все покину я
Просто я…
Просто я…
Ніколи не повернусь я
Ніколи не заплачу я
Ніколи не прокинусь я
Більше я…

Ти з і мною поруч не стоїш
Ти від мене тільки вдаль біжиш
Чомусь сталось так, що я не з тобой
Обірвалось все…
Який смисл жити тут мені тепер
Мої думки, щоб скоріше я помер
Сонця світу не побачити мені
Подих вітру…

9

Я не встигаю за твоїми думками...
Я втомився бігти...
Я починаю божеволіти...
Зупинись...

Що!?

Зійди з моєї дороги
Не заважай моєму руху
Моєму нормальному руху
Не бігу за твоїми думками
Думками які безглузді
Речами які тільки грузять
Словами які тільки грузять
Зійди з моєї дороги

Я божеволію. Що це?
Я непритомнію... Сили
Мене покидають. Сили
Мене покидають...
Все заплуталось... А-а-а-а...
Всі шляхи перетнулись
Всі думки перетнулись
Я божеволію. Що це?

10

Оце коротше моє твореніє, судіть :)

Суд розпчався, от тобі на,
Знов на лаві підсудних нікого нема,
Хто ж нам, люди, заплатить за поламані нерви,
Хто склеїть усі раніше порвані газети,
За політиків слова відповість охоче,
Які нічого не знають, які тіки багато хочуть,
За дитини відсутнє, порожнє дитинство,
За пихате гоповське вроджене свинство,
За зруйновані міфи хороших людей,
За побудовані фортеці неправильних ідей,
Але той, хто нам заплатить мав то все в роті,
Бо виклик до суду відклав він на потім.

11

„Мій мозок поза  зоною  зв’язку”

Ранок.
Бадьорий ранок.
Я приготую собі сніданок.
Але з чого і як – я не можу згадати
І де мені цю інформацію взяти!?

Мій мозок поза  зоною  зв’язку
Мій мозок поза  зоною  зв’язку
Я забув всі паролі обличчя місця
І в такому стані я не дійду до кінця

Кєди.
Мої нові кєди.
Хіба це мої, чи мого сусєда!?
Та я не знаю як ці кляті шнурки зав’язати
І де мені цю інформацію взяти!?

Мій мозок поза  зоною  зв’язку
Мій мозок поза  зоною  зв’язку
Я забув всі паролі обличчя місця
І в такому стані я не дійду до кінця

Я вітаюсь з колєгой
Та як його звати
Я доступу код свій
Не можу згадати
Моя дівчина Таня
Та обличчя її
Я не пам’ятаю
Бути біді

12

Розтікається скло
як від полум'я віск,
Незахищені вікна
не стримали тиск.
Я вже можу ввійти,
ти почуєш скрип рами,
Запитаєш: -це ти?
-я не сам, я з вітрами.

Поцілунок у відповідь,
як метелик в багатті
вітер грає з тобою,
він заплутався в платті.
Ми не будемо знати,
що вони поміж нами,
ти ж не бачиш у темряві,
я закриюсь руками.

Я піду доки ніч
зі снів в інші сни.
Серце, дай мені спокій,
дочекайся весни.
Легкі кроки твої
проведуть до вікна,
в невідомі краї
понесуть два крила.

Це колись під впливом кохання склав, а так в "будні дні" нічого не вдається

13

„Дикий вітер”

Диким подихом вітру
Я розірву й ввірвусь
В твої теплі обійми
На цьому не зупинюсь
Яскравим променем світла
Вкрию тіло твоє
Все раптово і тихо
Та мені все одне

Я дикий вітер
В твоїй голові
Яскраве світло
У твоїм вікні
Ти намалюєш
А я зникну знов
З тої картини
Де живе любов...

Сірой тінню під ноги
Серед ночі я сни
Не дай загинути зранку
Ти мене збережи
Я на склі запітнілім
Тимчасові слова
Я з очей по щоці
Прозора сльоза...

Я дикий вітер
В твоїй голові
Яскраве світло
У твоїм вікні
Ти намалюєш
А я зникну знов
З тої картини
Де живе любов...

14

„Де лишились мої сни...”

Де
Лишилися мої сни
Сховалися мої сни
Мені їх поверни
Мені їх всі відай, відай

Тіло
Моє залиши
І кров’ю напиши
На стінах напиши
Всі мої побажання, всі прохання

А-а-а-а-а-а... як вбити ілюзію
А-а-а-а-а-а...Як вбити мою фантазію

Жах...
Всиляє в мене жах
Цей нерівний дах
Не можу вбити страх
Не хочу залишитися один

Все...
Я вимикаю все
Я залишаю все
Лиши мені лиш те
Без чого тіло моє не буде жити; не буде існувати; не буде мене, як особистості...

А-а-а-а-а-а... як вбити ілюзію
А-а-а-а-а-а...Як вбити мою фантазію

15

«Темнота её глубоких глаз»

На землю тихо упадёт
Лунный свет
Никто здесь правды не найдет
Среди газет
И только лишь глаза твои
Дадут ответ
И только мне глаза твои
Лишь скажут нет

Не выбивайте почву из-под ног
Я упаду
А в синем море корабли
Идут ко дну
И темнота глубин
Проглотит их
А ведь я вчера видел
Их живых

Зачем скажите мне тогда
Мы собрались
За этим праздничным столом
И подрались
Зачем забрали солнце
У слепых
А сами в ярком свете фар
Не видим их

И лишь глаза твои
Всегда передо мной
Верните солнце
Мне страшно по луной
Под её светом в этом мире
Я брожу
Достаньте корабли с глубин
Я вас прошу

И на последок дайте мне взглянуть
В её глаза
В их темноте тонул и буду
Тонуть всегд


Тебя люблю и буду
Любить всегда

16

так ..ну вот зацените-ка

Growing up there were always fights,
But as i am getting older
I can only thank my sister.
She was teaching me a lot of things,
I was getting mad -
It Hurt!
Now I find myself like her.
There is nothing more important
than me and her!

и ще

You keep your problem to yourself
You think it's better off like that.
But do you know
that anger that's inside
can grow?
It will lead to your destruction
If you don't take some action!
Revenge seems sweet at first
But then - you're dying from your thirst

мне они оч нравятся..только не везде с рифмой правда вішло..
оо и вот
love is like a seedling.
it needs care and time.
it grows in its meaning,
unless there is a crime.
it grows tall into the sky
but don't you dare lie!
and then there is nothing that can break,
but please don't even try to fake it

17

о маленький..понравилсо мне
The mountains are high
They rise above the sky
And snow on the top
It seems they never stop

18

I write to you,
But you don't write to me.
I write to you,
But you don't answer.
I blame you,
You blame me.
What can I say?
The letter is unwritten…
:rolleyes:

19

він правда ще без назви але ось оцінюйте .....

Щось сумно стало мені
Щимить мені у серці щось
Можливо знову закохалась?
Можливо все знов почалось?

Незнаю я ....незнаю
Погано щось моїй душі
Що твориться зі мною?
О ні! ні! ні!

Не хочу я цього
Ті муки неземні
Як воно все мене дістало!
Дайте спокій мені всі!

Через вас не можу спати
Одні лиш думки в голові
Як мені тебе позбутись
Як? як? як? ну підкажи...

Отредактировано Танюхін (2007-04-17 10:32:54)

20

„Тіні”

Тіні...
Переплітають мої ноги
Тіні...
Від них тікаю по дорозі
Тіні...
Мене прислідують повсюди
Мене без них не буде

Тіні...
Тіні...
Тіні...
Тіні...
Тіні...
І в світлі дня, і в темні ночі
Я більше вас не хочу

І знову тіні мене настигають
І знову я від них відбитись не можу
Навколо крутяться і пропадають
Вони на мене всі, вони на мене всі так схожі

Тіні...
Мене вбивають серед ночі
Тіні...
Вони вповзають  в мої очі
Тіні...
К моїм ногам прилипли міцно
Я маю вже свій ШИФР 300

І знову тіні мене настигають
І знову я від них відбитись не можу
Навколо крутяться і пропадають
Вони на мене всі, вони на мене всі так схожі

21

Уже такая... но сомневаюсь, что кто-то поймёт...это - личное... наболевшее...

Что заставляет тебя думать обо мне,
Когда давно уж под покровом ночи,
Она уснула тихо на твоём плече
А ты уйти не можешь, но ведь хочешь.

Что заставляет мне писать стихи?
И думать обо мне в минуты с нею?
Когда-нибудь решишься ты уйти,
Но только всё ль я вытерпеть сумею?

Что заставляет нас любить и ждать
И верить, что сегодня утром
Мы будем вместе слушать лёгкий джаз
И понимать нам это было нужно…

22

Не йди.. Не йди... Прошу не йди від мене
Та і до мене більше не приходь
Над головою в тебе - в зорях небо,
А в мене - ти... Не йди і не приходь.

Не йди і знай без тебе помираю
Без твоїх рук, і слів, бажань, думок
І не приходь до мене, я благаю!
З тобою все життя - по лезу крок.

Та краще все життя з тобою йти по лезу.
Ніж вмерти зараз: раз і назавжди.
Тебе прошу не йди.. не йди від мене...
Ти, краще, раз і назавжди прийди.

не слазим с темы...

23

Танюхін
А старі вірші?..

24

„Мій мозок поза зоной зв’язку”
(друга версія!)

Що це?
Хто пояснить?
Де я?
Хто підкаже?
Хто це?
Зупиніться!
Куди мені?
Хто покаже?

Я заблукав у своїй свідомості
Мозок мій розірваний навпіл
Все зупинилося, все обірвалося
Все ніби заново
Все ніби заново

Зі старту знову все починати
Знов будувати поламані стіни
Цеглу до цегли рядами складати
Свідомості дві в мене віднині

Кляті півкулі війною між собою
Цього не витримують нерви мої
Сльози і кров поєднались рікою
Я хочу прокинутись...
Все ніби у сні

Мій мозок поза зоной зв’язку
Мій мозок поза зоной зв’язку

Мій мозок...
ЗУПИНИСЬ!
Мій мозок...
ПРИПИНИ!!!
Моя свідомість...
ПОВЕРНИСЬ!!!
Тебе благаю...
ПОВЕРНИСЬ!!!

Нервові клітини одна за одною
Вмирають... Божеволію я
Не можу терпіти! Я покінчу з собою!
Я не пам’ятаю вже свого ім’я...

Мій мозок поза зоной зв’язку
Мій мозок поза зоной зв’язку

Мій мозок...
ЗУПИНИСЬ!
Мій мозок...
ПРИПИНИ!!!
Моя свідомість...
ПОВЕРНИСЬ!!!
Тебе благаю...
ПОВЕРНИСЬ!!!

Я не розрізняю побачене
Я не розумію почуте
Я всім тихо кажу ДОПОБАЧЕННЯ
Я так більше не можу жити...

25

посвящется человеку, которого я в первый раз в жизни по настоящему полюбила...

Я НИЧЕГО НЕ БУДУ ОБЬЯСНЯТЬ,
И НИ О ЧЕМ НЕ БУДУ ГОВОРИТЬ…
ВЕДЬ ВСЕ РАВНО НЕ СМОЖЕШЬ ТЫ ПОНЯТЬ…
НЕ ЗНАЕШЬ ТЫ, ЧТО ЗНАЧИТ ПОЛЮБИТЬ!
НЕ ЗНАЕШЬ ТЫ, ЧТО ЗНАЧИТ, НОЧЬ НЕ СПАТЬ,
ЧТО ЗНАЧИТ ЖДАТЬ, КОГДА НАДЕЖДЫ НЕТ.
НЕ ЗНАЕШЬ ТЫ, ЧТО ЗНАЧИТ ОТДАВАТЬ,
НЕ ПОЛУЧАЯ НИЧЕГО В ОТВЕТ.

НЕ ЗНАЕШЬ ЧТО ТАКОЕ ПУСТОТА,
СПЛЕТЕНЬЕ МЫСЛЕЙ, ОДИНОЧЕСТВО И БОЛЬ!!!
НЕ ЗНАЕШЬ , ЧТО ТАКОЕ МАЕТА,
КОГДА ПО ЖИЗНИ НЕ СВОЮ ИГРАЕШЬ РОЛЬ!!!

НЕ ЗНАЕШЬ ТЫ, ЧТО ЗНАЧИТ СЧАСТЬЯ МИГ,
ЧТО ЗНАЧИТ ВЕРА В СЛУЧАЙ И В МЕЧТУ…
НЕ ЗНАЕШЬ ТЫ, ЧТО ЗНАЧИТ СЕРДЦА КРИК,
КОТОРЫЙ РАЗРЫВАЕТ ТЕМНОТУ…

НЕ ЗНАЕШЬ ТЫ, ЧТО ЗНАЧИТ БРЕД НОЧНОЙ,
ЧТО ЗНАЧИТ СОН, КОТОРЫЙ ЯВЬЮ СТАЛ.
НЕ ЗНАЕШЬ ТЫ, КАК ТЯЖЕЛО ПОРОЙ
ПОНЯТЬ, ЧТО НЕТ ТОГО, О ЧЕМ МЕЧТАЛ!!!

НЕ ЗНАЕШЬ …? И НЕ НАДО ЭТО ЗНАТЬ!
С ЗАКРЫТЫМИ ГЛАЗАМИ ЛЕГЧЕ ЖИТЬ.
Я НИЧЕГО НЕ БУДУ ОБЬЯСНЯТЬ.
Я ПОСТАРАЮСЬ О ТЕБЕ ЗАБЫТЬ………

26

А я б тебе не так любила
Тобi я дарувала б крила
Жила тобою...
Милий, знаєш,
Оця любов не мала б краю.
Я вранцi стала би росою,
Щоб лиш побути iз тобою...i сонечком завжди свiтила,
Була б тобi мов ангел бiла
Чи стала б враз класично чорна –
Любовi все було б покорне.
Була б я наче птах спiвуча,
Щоб весь цей свiт тобi озвучить,
Тобi сонети я б складала i всього свiту було б мало,
Щоб виразить в простому словi
До тебе почуття любовi...
Але тобi було виднiше i ти обрав одне з тих рiшень,
Яких я дуже не хотiла,
Навiщо ж так, навiщо, милий?...
Ти вибрав гарну i красиву,
Розумну, чимось особливу.
Вона проста, вона хороша,
Зробить вона щасливим зможе,
Тебе... Ну що ж, тодi удачi,
Щасливi будьте. Я не заплачу,
То все любов моя сумна...
Тобi я гiрша, нiж вона…

27

Страх має зуби
     "Скрябін"

                 ****
Страх має дуже, дуже гострі зуби                                   
Обличчів безліч - на семи вітрах                               
Від нього не втечеш, наздожене усюди.                           
Та все ж зробити можеш ти, що буде                     
Він тікать. Побачиш все в його очах;                     
Зазирни, дізнайся, його сутність - страх.   
                    17.02.2006 р.

Мораль дуже проста: якщо хочеш перемогти страх - дізнайся чого він сам боїться.
А взагалі-то я багато пишу віршів і трохи прозу.

to  Карамелька:  красивий ліричний вірш, сподобався.

28

Я тут троха за 2 хвилини наклєпала
Про щастя

Від сліз благальних слизько,
А щастя було близько…
Чекали щастя з квітами,
Простого не помітили.
Розбили, розірвали,
Його удвоє склали,
Розрізали, розкидали,
Щасливі дні розсипали,
Згубили по дорозі,
Розлили по підлозі,
Обшарпали, обсмикали,
З собою не покликали,
Замучили, забули,
Із вітрами роздули,
Спалили і розвіяли,
Про зовсім інше мріяли.
Воно ж буває різним!
Схопилися, та пізно…
Тепер від сліз аж слизько,
А щастя ж було близько…

Кепсько, коли не цінуєш то шо маєш :(

29

Твоя любовь меня застала
Случайной пулей. Ну и что?
Сегодня я живу тобою.
Сегодня жизнь моя за грош.

Твоя любовь течёт по венам.
Я режу вены. Ну и что?
Сегодня я умру тобою.
А может завтра. Ну и что ж?

Твоя любовь меня постигла
В двенадцать ночи год назад
Моя любовь тебя застала
Сегодня в восемь! Ты же рад.

И жизнь, что мы зовём судьбою
Так для меня, знай, сущий ад
Ещё лишь год и мы с тобою
Пойдём встречать рассвет-закат

30

Ты просто в жизни появилась
И стала правдою моей
Он так давно к любви стремился
А стала я скорее ней

Стихи писал тебе он в коме
В душе хранил, хоть умирал
И жизнь свою дарил без боли
И плоть от боли раздирал

Любовь твоя к нему как ветер
Сегодня есть, а завтра нет
Моя любовь к нему – творенье
Хоть жизни в венах больше нет


Вы здесь » Скрябін » Ваша творчість » Вірші...